Ставлення до жінки

По поведінці жінки (будь то мати, сестра або дружина) оцінювався сам козак в тій же мірі, як і сам ставився до них. Дотримуючись християнської доктрини, козаки пам'ятали: «Так буде боятись дружина чоловіка свого». При цьому зберігалися вікові устої: чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіки. Обов'язки були строго розмежовані, і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою

Жінка незалежно від свого статусу в сім'ї була персоною № 1 для захисту, тому що вона – майбутнє козацького роду. Хоч у жінок того часу було не так багато прав порівняно з сучасницями (наприклад, жінки не могли бути присутніми на зборах, їх «голосом» виступали батько, старший брат, отаман або хресний батько), але вони користувалися таким пошаною, що права чоловіків їм не дуже-то і були потрібні. Глава сімейства не так часто з'являвся вдома – більшу частину життя він проводив на війні, на військовій службі або на кордоні. Звичайно, його слово було в сім'ї законом, але в його відсутність главою залишалася мати, відповідальна за виховання дітей. Цікаво, що навіть випадковий перехожий міг легко «надерти вуха» шибеникові, просто зробити йому зауваження і відвести дитину додому, де батьки «додадуть» за негідну поведінку. 

Крім того мати і батько ніколи не з'ясовували стосунки при дітях – вони берегли їх від нещасть всіма способами. Цікаво, що козачка до чоловіка зверталася по імені та по батькові, а до незнайомого козака – тільки «чоловік». Вона не з'являлася на людях без покритої голови, не носила чоловічого одягу, а стрижка волосся вважалася ганьбою. 

До своїй дружини козаки зверталися по імені (в літньому віці – «мати» або навіть по імені та по батькові). До жінки-незнайомки козаки зверталися відповідно до віку: «матуся», «сестра», «дочка» («внучка»).