Задача 1
На прохання матері лікар, якому не вдалося здійснити аборт, вбив новонароджену дитину.Розв’язання
Діяння лікаря і матері варто кваліфікувати як співучасть за ст. 27.
Дії матері, яка підбурювала до вбивства лікарем дитини, кваліфікуються за ст. 117 – умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 29 підбурювач (в цій ролі виступає мати, адже, як зазначено у ч. 4 ст. 27 підбурювачем є особа, яка умовляннями і іншими способами – в нашому випадку, як відомо з задачі, умовляннями – схилила іншого співучасника до вчинення злочину) підлягає кримінальній відповідальності за тією статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем – за умовами задачі – це умисне вбивство.
Дії лікаря, який скоїв закінчений замах на проведення аборту та умисне вбивство новонародженої дитини, кваліфікуються за сукупністю злочинів: як гінеколог лікар відповідатиме за ч. 2 ст. 134 (незаконне проведення аборту, зокрема, незаконним вважається проведення його в неакредитованих закладах охорони здоров’я – в т.ч. в домашніх умовах) і п. 2 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство малолітньої дитини), а як уролог – за ч.1 ст. 134 (проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти) та п.2 ч.2 ст. 115 (умисне вбивство малолітньої дитини). Дії лікаря в обох варіантах підлягають додатковій кваліфікації за ч.2 ст. 15 ККУ як закінчений замах на незаконне проведення аборту або на проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, оскільки головна мета аборту не була досягнута – і дитина народилася.
Задача 2
П. було засуджено за ч.2 ст.296 КК до 4 років позбавлення волі. Під час відбування покарання він вчинив напад на наглядача, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження. В процесі розслідування було встановлено, що після вчинення хуліганства, але до винесення вироку за нього, П. згвалтував громадянку Я., а також під загрозою застосування ножа відібрав у неї перстень і сережки. У процесі судового розгляду звинувачення П., у всіх цих злочинах було підтверджено. Його засужено за ч. 1 ст.152 КК до позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 1 ст 187 КК – до позбавлення волі на строк 5 років, за ст. 392 КК до позбавлення волі на строк 6 років ; за ч. 3 ст. 345 КК – до позбавлення волі на строк 7 років. Строк вібутий П. за першим вироком становив 2 роки.Який порядок призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків одній і тій самій особі ?
Розв’язання
В ст.71 ККУ "Призначення покарання за сукупністю вироків” у п.5 сказано: "Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 ККУ(призначення покарання за сукупністю злочинів), а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті”.
В частині другій зазначено, що при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Задача 3
19 липня 2014 року приблизно о 23 годині, до чергового Ш. біля складу ТОВ "Прогрес” підійшли П. та М., які перебували у нетверезому стані, і стали просити, щоб їм дали зерна. Сторож їм відмовив, а коли почав обходити територію зерноскладу, то побачив, що з однієї купи зерна відібрано частину зерна і маються сліди. П. та М. реалізували зерно та отримали від продажу 35 грн.
Кваліфікуйте дії П. та М.
Розв’язання
П. та М. Вчинили злочин перебачений п. 3 ст. 185.(Таємне викрадення чужого майна з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому). Хоча розмір викраденого і незначний, кримінальна віповідальність настає завдяки кваліфікуючій ознакі цього злочину – проникннення до сховища, що підвищує суспільну небезпеку вчиненого.
Дані дії караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
Об’єктом даного злочину є право власності.
Преметом – викрадене зерно.
Об’єктивна сторона- дії направлені на викрадення майна з проникненням у склад.
Суб’єкти злочину – П. та М.
Суб’єктивна сторона- прямий умисел- осби усвідомлювали небезпечність своїх дій і бажали настання їх наслідків.
Задача 4
Старший бухгалтер одного з цехів кондитерської фабрики Ф., маючи вільний доступ до готової продукції і сировини, викрав з цеху 0,5л. коньяку, 0,5 л. спирту, 1кг. 400 гр. цукерок та інших кондитерських виробів на загальну суму 86 грн. Судом його засуджено за частиною 1 ст. 185 КК до штрафу у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів дохоів громадян з позбавленням права обіймати певні посади, пов’язані з контролем за матеріальними цінностями, у тому числі посаду бухгалтера строком на 4 роки.Прокурор подав апеляцію, вважаючи, що додаткове покарання призначено Ф. з порушенням вимог ст.55 КК.
Чи підлягає апеляція задоволенню? Поясніть віповідь.
Розв’язання.
Апеляція прокурора підлягає задоволенню.
Відповіно до статті 55. ККУ Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Отже чотири роки для додаткового покарання по даній ситуації є порушенням ст55 ККУ.
Максимальний розмір даного додаткового покарання до трьох років.
Задача 5
Маючи при собі фінські ножі З. і В. скориставшись відсутністю сторожа, розбили вікно вітрини магазину та проникли в приміщення, де взяли 5 пляшок вина на загальну суму 40 гривень. Коли вони почали виходити з магазину, з'явився сторож, який зробив спробу їх затримати і вилучити крадене. Тоді вони наставили на нього ножі, пригрозили вбивством і зникли з пляшками вина.Дайте кримінально-правову оцінку діям З. та В. Відповідь поясніть.
Розв’язання.
Дії З. та В. підпадають під опис п.3 ст.187ККУ ( Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства), тут є ще кваліфікуюча ознака – проникнення у житло, що обтяжує вину З. та В. Відповідальність за п. 3 (Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище)- позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.
Об’єктом даного злочину є право власності.
Преметом – пляшки вина , на які посягає злочин.
Об’єктивна сторона- дії направлені на викрадення майна з проникненням у приміщення, поєднані з погрозою вбивством сторожу.
Суб’єкти злочину – фізичні особи З. та В.
Суб’єктивна сторона- прямий умисел- особи усвідомлювали небезпечність своїх дій і бажали настання суспільнонебезпечних наслідків.
Задача 6
М., працюючи на автовантажувачі, порушив інструкцію з техніки безпеки: перевозив по території меблевої фабрики надгабаритний вантаж, частина якого впала на одного з учнів, які були на екскурсії , заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.М. було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК.
Завдання: Установити, чи правильно суд визнав об’єкт злочину.
Відповідь:
Для вирішення даного завдання слід звернутися до Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
Відповідно до ч.4 вказаної Постанови, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України , визнають особу, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право.
Аналізуючи зміст ч. 1 ст. 286 КК України визначаємо, що особа притягується до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо це призвело до нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Отже, основним обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 є здоров’я особи. Якщо ж ми звернемося до умов задачі, то з них випливає, що громадянин М. в результаті своїх дій спричинив смерть особи, що свідчить про те, що суд неправильно визначив об’єкт злочину, і неправильно кваліфікував дії М.
Крім того, необхідно звернутися до п.5 вищезазначеної Постанови, яка визначає, що треба мати на увазі, що відповідальність за статтею 286 настає незалежно від місця, де були допущені порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини (на магістралі, шосе, вулиці, залізничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі, тощо).
Це стосується й випадків, коли зазначені правила було порушено під час виконання з допомогою транспортних засобів різних робіт (дорожніх, сільськогосподарських, будівельних та ін.). Якщо ж особа під час виконання таких робіт, хоча б і під час руху чи експлуатації машини, порушила не ці, а інші правила (наприклад, правила охорони праці, зокрема правила техніки безпеки), її дії, за наявності до того підстав, підлягають кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за недодержання саме цих (інших) правил, а у відповідних випадках - за злочини проти життя та здоров'я особи або за знищення чи пошкодження майна.
Отже, оскільки за умовами задачі М. порушив інструкцію з техніки безпеки, то суд повинен кваліфікувати його дії за ч. 2 ст. 272 КК України.
Відповідно до ч.2 ст. 272 визнається злочином порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно спричинило загибель людей.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека виконання робіт з підвищеною небезпекою, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя .
Під безпекою виконання робіт з підвищеною небезпекою слід розуміти такий стан, коли не заподіюється і не може бути заподіяна шкода внаслідок експлуатації, ремонту, реконструкції, спорудження певних об'єктів, обладнання, здійснення іншої виробничої діяльності, пов'язаної з підвищеним ризиком (високою ймовірністю завдання шкоди) як учасникам таких робіт, так і стороннім особам, правоохоронюваним інтересам. При цьому має значення не галузь господарства, в якій проводяться певні роботи, а сам характер таких робіт та правил, які порушуються. Ці правила стосуються не загальних правил охорони праці, які поширюються на всі галузі народного господарства та види виробничої діяльності, а лише тих правил, що стосуються окремих видів робіт. Це, зокрема, навантажувально-розвантажувальні роботи; ремонт та реконструкція транспортних комунікацій в умовах збереження руху транспорту; електромонтажні роботи, що проводяться без знеструмлення обладнання; підземні гірничі роботи; висотні монтажні та інші будівельні роботи; роботи, які проводяться з обладнанням, що експлуатується під тиском, в умовах високих температур чи холоду; роботи з отруйними і сильнодіючими речовинами тощо.
Потерпілими від цього злочину можуть бути будь-які особи - як учасники виробничого процесу (робітники і службовці підприємства, де виконуються роботи з підвищеною небезпекою), так і інші особи, включаючи тих, що не мають будь-якого відношення до даного виробництва (в даному випадку це учень, який перебував на екскурсії).
Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - порушенням правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві, 2) наслідками у вигляді загибелі людини; 3) причинним зв'язком між діянням і наслідками. Крім того, обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу цього злочину є обстановка і місце його вчинення.
Порушення правил безпеки може полягати у вчиненні дії, забороненої правилами (чи сукупності таких дій), або бездіяльності - невиконанні дій, які особа могла і повинна була вчинити. Для кваліфікації діяння за ст. 272 важливе значення має визначення змісту правил безпеки, які порушено. При цьому не має значення, яким нормативно-правовим актом вони встановлені,- це можуть бути не лише акт під назвою «правила», а й закон, постанова, інструкція, положення, наказ, стандарт тощо. Потрібно вказати на конкретну статтю, пункт, параграф, які порушено, та визначити, у чому саме полягає порушення тих чи інших нормативних вимог.
Обстановка вчинення злочину полягає у тому, що діяння має місце в ході виконання робіт з підвищеною небезпекою. Для встановлення того, чи належать певні види діяльності до робіт з підвищеною небезпекою, слід звернутися до спеціальних нормативних актів.
Місцем вчинення даного злочину є виробництво або будь-яке підприємство.
Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних у частині 2 ст. 272, тобто спричинення загибелі людей.
Отже, проаналізувавши ч.1. ст.. 286, ч.2 ст. 272 КК України та Постанову Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005 N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», необхідно зробити висновок, що суд неправильно визначив об’єкт злочину, і дії М. слід кваліфікувати за ч.2 ст. 272.
Задача 7
В. з малозначного приводу взяв зі столу в ресторані пляшку за шийку, розбив її об стілець і загостреними краями наніс два удари в обличчя незнайомцю, спричинивши тому середньої тяжкості тілесні ушкодження.Завдання: кваліфікуйте дії
Відповідь:
Дії В. необхідно кваліфікувати за ч.4 ст. 296 як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю і вчинені із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.
Об'єктивна сторона хуліганства в КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.
Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.
Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Для встановлення правильної кваліфікації дій гр.. В. необхідно звернутися до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 N 10.
Відповідно до п. 4 вказаної Постанови за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.
Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК ( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
В п. 5 Постанови вказано, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. За умовами задачі особлива зухвалість полягала в нанесенні побоїв.
Відповідно до п.9 Постанови, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
В п. 11 Постанови зазначається, що спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети.
Отже, проаналізувавши положення ч.4 ст. 296 КК та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» визначаємо що дії В. слід кваліфікувати як хуліганство, вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Задача 8
Слідчий, який вів розсліування кримінальної справи по обвинуваченню Андреєва за ч.2 ст 206 ККУ російською мовою, допитав обвинуваченого, потерпілу Степанову і свідка Павлова їхньою рідною мовою – марійською, а протоколи допитів оформив російською морвою. Переклад їхніх показань, зафіксованих в протоколах з російської мови марійською робив сам. оскільки слідчий добре володів і російською і марійською мовами, ніяких зауважень на такий порядок спілкування зі слідчим ні обвинувачений, ні потерпіла , ні свідок не висловлювали. В анкетних частинах протоколів допиту потерпілої та свідка суд виявив записи "перекладача не потребую”, тоді як в протоколах допиту Андреєва такого запису не було. Чи були допущені порушення закону слідчим? Якщо були, то які саме і як суд має на них реагувати?Розв’язання
Згіно до ст. 60.п.2 КПКУ (Відвід слідчого і особи, яка проводить дізнання) Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача. Отже слічий , що робив переклад, по суті виступив перекладачем і підлягає відводу.
Суд має винести постанову про направлення даної справи на додаткове розслідування, яке має проводити вже інший слідчий.
Також згідно з ст 19 КПК слідство має вестись українською мовою, а не російською.
Що стосується перекладів у справі, слідчий повинен залучити до цієї роботи перекладача.
Задача 9
Вироком районного суду Муренка було засуджено за ч.1 ст 286 КК. Суд вирішив також стягнути з засудженого 2400 грн. матеріальних збитків, заподіяних потерпілому Воронецькому в насліок пошкодження його автомобіля від зіткнення з машиною Муренка. Потерпілий подав апеляційну скаргу в якій не піддаючи сумніву правильність призначеного Муренкові покарання, вказав, що суд занизив розмір заподіяних йому збитків, бо за ремонт автомобіля він заплатив значно більше трьох тисяч грн. Суддя відмовив у прийнятті апеляційної скарги, вказавши на те, що Воронецький цивільного позову не заявляв, тому цивільним позивачем не є, а отже не може оскаржити в касаційному порядку вирок суду в частині цивільного позову і рекомендував звернутись за вирішенням цього питання в порядку цивільного судочинства.Оцініть дії та пояснення судді.
Розв’язання
Пояснення судді вірні. В статті 50.КПК (Цивільний позивач) зазначається, що цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28КПК. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. І оскільки Воронецький цивільного позову в кримінальному процесі не подав, за ним зберігається право захищати свої інтереси в цивільному судочинстві.
Задача 10
Свідок Соболева під час розгляду судом кримінальної справи про замах на групове згвалтування потерпілої дала завідомо неправдиві показання. У зв’язку з цим , суд порадившись на місці, виніс ухвалу про порушення щодо Соболевої кримінальної справи за ч. 1 ст.384 КК і, керуючись ст.10 КПК України закрив справу. Які порушення вимог кримінально-процесуального закону допустив суд?Розв’язання
Суд допустив порушення ст. 273.( Порядок винесення ухвал у судовому засіданні), де сказано, що в усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, при вирішенні питань, зазначених у статтях 276, 278 і 279 цього Кодексу, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосування заходів безпеки, про відводи і про призначення експертизи, а також окремі ухвали виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду. Отже ухвалу, про закриття справи слід виносити в нарадчій кімнаті, що суд упустив.
Відповідно до ст. 279 КПК суд не мав права порушувати кримінальну справу за завідомо неправдиві показання. Суд має лише право своєю ухвалою, а суддя постановою поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, за завідомо неправдиві показання.
Література
1. Кримінальний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26.2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 N 10.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 N 14.
4. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
5. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. – К.: Правові джерела, 2002. – 432с.
6. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
7. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
8. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.
9. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.
10. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник за ред. проф. П.С.Матишевського, С.С.Яценка, доц. П.П.Андрушка. – Київ: Юрінком Інтер. – 1999р.
11. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково - практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. – К.: Каннон А.С.К., 2001р. – 648 c.
12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України./ Під заг. Ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. – К.: Форум, 2001 р. – 942 с.
13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005.
14. Сценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001р. – К.: А.С.К., 2002. – 936с.
Немає коментарів:
Дописати коментар